коли небо скликає зачовгані хмари
й виливає на землю весь річний бруд,
пам'ятай, як під ним ми двоє стояли,
посилаючи вгору свою простоту
ніхто не промовив ні слова,
боячись нагадати про настрій та час,
ніхто не відвів убік мудрий погляд,
аби не порушити цей ритуал
десь там під стріхами згвалтованих міст
прокидалися чорні голодні птахи,
всі люди схожі на зграю синиць,
які відлітають з настанням холодів