*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/)
А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі - це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
А женщина - чем-то на осень похожа:
Тиха и приветлива, вдруг - непогожа.
То брызнет слезой, а то солнцем засветит.
То в зиму спешит, то вернется вдруг в лето.
Она, словно осень, плодами богата
На нежность, добро, материнство и святость.
Как тихий сентябрь, она душу согреет,
И даже мороза не страшно ждать с нею.
Она же бывает тревожна, как осень.
То ветром задует, то ласки попросит,
То боль нанесет, то излечит все раны,
То листиком в мир полетит за желанным.
А осень в природе – извечное диво,
И женщина так же: бывает красива.
Бывает капризной, бывает спесивой...
Пусть каждая женщина будет счастливой.
Луч солнца зажжет на рассвете росу, -
И радуга в ней заиграет вдруг снова.
Тьма сказано слов про природы красу,
Но я и о женской скажу свое слово.
Взгляд женщины нежен, и руса коса,
И личиком радость обещана...
И, хоть говорят, что спасет мир – краса,
Спасет его – только лишь женщина.