Золоте вітрило сонця підіймалося неспішно,
осяйнувши нескінченність неба, моря і землі...
Вітри ніжно надимали у його веселі груди -
швидше рухалися хмарки та на хвилях кораблі...
Лоскотало берег море, хлюпотіло та сміялось,
розкидаючи по хвилях іскри-спалахи, як сміх...
Марево нічне сховалось в гротах, в потайних печерах,
де волога прохолода, де нема гостей днівних...
Хвилі забуття й екстазу, снів та страхів - відлетіли.
А ранкових крил надія наготовлена на всіх.
Тінь з`являється й зникає, то хмаринка пролетіла...
Чайки в небі...
Степ та море...
День почав невпинній біг...