із себе вийду
і розтану
у тім
чого мій жаль хотів
неначе камінь в річку
кану
у згасле небо
почуттів
за серця птахою
в розлуку
за глибиною простоти
за тим
чого не вкрали круки
і не настояли
кути
і вже поділений
на стани
омани
храми
і гріхи
я вимальовувати
стану
душі своєї береги
вона розквітне
маяками
розгорне
світла прапори
появляться у серці
грами
у сонце вбраної
пори
зустрінуться
дороги вічні
на місці
вільному від війн
від застережень
потойбічних
без поділу
вона
і він
і яблуко
Господніх Таїн
нехай саме
впаде до ніг
і ми поділимося
раєм
і буде солодко
мені
вбирати світ
у непочате
без мідних труб
вогоню
й води
хай все
що вірою
багате
не в снах чаклує
не чудить
хай прилітає
призабуте
і гнізда в’є
у голові
я хочу
сам себе
відчути
як вітер
ласку
у траві
я мав би
висотати
з втіхи
натхнення
полюбити світ
в якому
не пасеться
лихо
і не існує
переліт
16 Листопада, 2018