Нічне місто, буває, губить неживу геометричність свою
і починає дихати, як гай на пагорбі чи очерет річковий.
В юності я відчував це закоханим, нині – коли зазнаю
розпач від вторгнення невідомого в життя моє містечкове.
Цьому оживленню дуже сприяє дощ, - довгий, не дуже рясний.
Світло дрижить плямами в неглибоких просторих калюжах.
Дивишся на бензоколонку з цінами, не байдужими до весни
(мабуть, вічної, бо ростуть і тоді, коли весною пахне не дуже)
і не дивуєшся. Адже й сам прагнеш потроху, але невпинно рости,
але у тому місті, де нема хмарочосів і навіть дев’ятиповерхівок.
Тож піднімеш комір самотньості на піджаку, і вже можна йти
до величі берегів дніпровських від старих юнацьких домівок.
21.11.2018
Ночной город, бывает, теряет неживую геометричность свою
и начинает дышать, словно роща на холме или осока речная.
В юности я ощущал это, будучи влюбленным, ныне - когда впадаю
в растерянность от вторжения неведомого в жизнь мою местечковую.
Этому оживлению очень способствует дождь, - долгий, не очень сильный.
Свет дрожит пятнами в неглубоких просторных лужах.
Глядишь на бензоколонку с ценами, небезразличными к весне
(видимо, вечной, так как ростут и тогда, когда весной пахнет не очень)
и не удивляешься. Ведь и сам стараешься понемногу, но постоянно расти,
однако, в том городе, где нет высоток и даже девятиэтажек.
Что ж, подымай воротник одиночества на пиджаке, и уже можно идти
к величию берегов днепровских от старых юношеских обиталищ.