Я завітав до батьківської хати,
Де вперший раз побачив білий світ,
Де починав, малеча, римувати
І це, ще б пак, сподобалось мені.
Загрався словом, плакав і сміявся,
Як бджілка мед я рими відчував.
Така біда – на тата свого вдався
І він мене на це провокував.
Бува, як видасть, точно у десятку, -
Якесь старе підсмажене слівце,
Потилицю почуха для порядку
І цілий рік гуде про те сільце.
Колись і я тут жив і надихався,
Гасав по вулицях в трусах і босоніж,
І вирости скоріше намагався,
І жалкував, що виріс вже пізніш.
Тому жалю - ого, вже скільки років…
Куди я дурник тільки поспішав!?
Як би ще раз, я б уповільнив кроки,
Як би ж я знав, як би ж я знав…
Побачити стареньку закортіло.
Де народивсь і вперше полюбив,
І пошукать, надіюсь, зрозуміло –
Десь батько може риму загубив.