Схватили ведьму. Труд усердный –
отбиться от живого зла.
И был допрос немилосердный,
и кара лютая была.
Никто не смел взглянуть ей в очи -
у совести - свой взгляд на честь.
Свидетель был до слов охочий,
твердил, что видел всё, как есть.
В костре дотлело поленище
и ветер разметал золу.
А кто окликнет иль засвищет
туда – в безвестность и во мглу.
О, робость наша, распроклятая,
подай хоть знак, не оплошай,
на всех земных ветрах распятая,
людьми крещёная душа.
Не сохранил пергамент строфы,
как безымянная сестра,
сквозь страсти огненной Голгофы
свой крест незримый пронесла.
Приговорят ли к казни брата,
так нет, чтоб участь проявить,–
подобно Понтию Пилату
мы руки пробуем умыть.
(перевод с украинского)
Віктор Тимченко
Схопили відьму. Вічний клопіт –
живого спекатися зла.
І був немилосердний допит,
і кара лютою була.
Ніхто їй не дививсь у вічі –
суддівство в совісті своє.
Та був один, який засвідчив,
що бачив сам усе, як є.
Дотліло вогнище зловісне,
страхи розвіяли золу.
І хто гукне, чи може, свисне
туди – у безвість, ув імлу.
Звідкіль хоч знак який подати
Із віку в вік не поспіша
на чотирьох вітрах розп’ята
колись-то хрещена душа.
Нема в пергаментнім сувої
про те, як грішна і свята
крізь жах Голгофи вогняної
несла незримого хреста.
Бо світ, коли ізнов на страту
іде невинна голова,
в подобу Понтію Пілату
ще й досі руки умива.