Очима товариша
(до дня народження Володимира Прилипка)
Щось ніби блиснуло у тиші вересневій
там, за ставком, коли я ніс з городу
мішок кислиць для ненажер-кролів.
Я навіть зупинився, пам’ятаю,
сів на мішок, цигарку запалив,
шукаючи в знаннях чогось такого -
світлішого за сонце в ясний день.
І не знайшов. Але ж я точно бачив,
як ці олійні фарби далини
осінньої перетворились раптом
в напівпрозору акварель весни
могутнім дивним спалахом миттєвим.
Що це було? Невже ота таріль
з прибульцями, нарешті, промайнула
і над Гадомцями? Узгоджується ця
гіпотеза з тим очевидним фактом,
що в часі цей феномен був недовгим, -
тривав лише секунду або й пів.
Я це трактую так: космічний розум
вмить наші гадомецькі палестини
осяг, просканувавши вглиб і вшир,
і, не знайшовши жодної зачіпки,
ввімкнув форсаж і знов собі понісся,
гіперконтінуумним простором кудись.
І дійсно, що прибульцям тут вивчати:
мене з мішком кислиць та ще з думками,
наближеними змістом до кислиць?
На цьому міркування припинились.
Мішок, піднявшись, до кролів поплив.
А ввечері, коли усі поснули,
на аркуші паперу у клітинку
з’явилися римовані рядки
про те, що треба небагато світу
прибульцям, щоб любити білий світ.
16.11 - 25.11.2018
Глазами товарища
(ко дню рождения Владимира Прилипко)
Что-то вроде сверкнуло в тиши сентябрьской
там, за прудом, когда я нес с огорода
мешок кислиц для ненасытных кролей.
Я даже, помню, остановился,
сел на мешок, цигарку закурил,
отыскивая в знаниях что-то такое -
более светлое, чем солнце в ясный день.
И не нашел. Но я же, точно, видел,
как эти масляные краски дали
осенней вдруг превратились
в полупрозрачную акварель весеннюю
могучей дивной вспышкой мгновенной.
Что это было? Неужели та самая тарелка
с пришельцами, наконец, пролетела
и над Гадомцами? Согласуется эта
гипотеза с тем очевидным фактом,
что во времени этот феномен был недолгим, -
длился лишь секунду, а то и пол.
Я это трактую так: космический разум
вмиг наши гадомецкие палестины
постиг, просканировав и вглубь, и вширь,
и, не найдя ни единой зацепки,
включил форсаж и снова понесся себе
гиперконтинуумным пространством куда-то.
И действительно,- что пришельцам здесь изучать:
меня с мешком кислиц да еще с мыслями,
схожими по содержанию с теми же кислицами?
На этом размышления прекратились.
Мешок, поднявшись, поплыл к кролям.
А вечером, когда все уснули,
на листе бумаги в клетку
появились рифмованные строки
про то, что немного нужно белого света
пришельцам, чтобы любить белый свет.