Шепіт стигло-тихих трав - нас ковтав, мов океан,
Огортав, як та вода, що солона та гірка -
Нам купатись, нам триматись, нам хапатись за хвилини,
Що лишались від години.
Нам пірнати туди вниз, в невідомість ледь терпку,
Розбиватися об дно та сміятись до утоми
Удихаючи у груди - то повітря, то любов,
І сміятись - знову й знов.
Наодинці серед трав, ми з тобою залишались, серед трав,
Сонце тихо утікало, полишаючи на згадку блиск заграв..