Четверта неврологія дріма,
Тут білі стелі, стіни і зима,
Тут світ підвладний логіці й людині:
Лікарня, церква, морг і харчоблок,
І Олександр (Осадко, а не Блок)
Мені сонця приносить мандаринні.
Там – зграйка горобців, а тут – курців
Біля дверей димлять в пейзажі ці,
Відлуння кроків довгим коридором.
Метелики подохли в животі,
В спортивних штанях хворі – ці і ті –
Пристаркуваті Анни й Командори.
Тут ангел не сідає на плече,
Життя крап-крап по крапельці тече,
Тут медсестра – ретельна і сумлінна –
Устромить голку. Руки як трава –
Зелені, аж прозорі, отже, «ква»,
Та ще трима система-пуповина
Отут, поміж людей і їх турбот,
Як поплавець, що вигулькне от-от,
Напівдорозі із життя – до дому…
Тут білий – лікарняний – божий – світ,
І холодильник, що вурчить, як кіт,
З підписаною хавкою у ньому.
А до весни ще дев’яносто днів,
Нехай тривають, аби не тьмянів
Світ, голомозий, буцім в Іонеско…
Вікно. Палата. З салом бутерброд.
Якби ви знали, із яких брудот
Зростають вірші, говорила тезка.