І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути:
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги;
Такої зоряної тиші,
такого безміру в доби..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі
Ліна Костенко
Растаял первый снег,
оставшись в грязных лужах,
И дерзкая капель
опять тревожит слух...
И мнимостью утех
опять мне ночи служат,
Сзывая в спящий ум
своих коварных слуг...
О, хватит ликовать,
безумное безмолвье !
Как вымолить пощад
у слёзной темноты ?
Упрячь меня, кровать,
храня беспрекословье,
Под ворох одеял -
авось...приснишься Ты ?
Печальный и больной...
И страшно одинокий...
В вертепе улиц, лиц,
затоптанной любви -
Заласканный, родной,
Господь зеленоокий,
Грядущий в сонный Мир
Спасеньем-на-Крови, -
Где, ведая, грешат,
закрыв глаза и уши,
Где тихий сердца зов -
сомненьем диким рушат...
Фото - автор в Зверинецком монастыре, г. Киев
http://www.youtube.com/watch?v=obbOFRU_P1Q - "Молитва" В.Кикабидзе