Сумна, сумна печаль дівоча,
Мов кущ троянди восени...
Який в холодні, хмурі ночі,
Жадає теплої весни.
Я вперто йшов до твого суму,
Щоби зігріть твою красу,
Спалить твою тривожну думу,
Як сонце спалює росу.
Та ти від мене так далеко,
Що мої сили тануть знов.
Моя шалена небезпеко!
І опечалена любов..
_______________________
© R. Tserkovnyy, 2018