Війна,
Болючі ці слова,
Вона забрала в дітей щастя,
Забрала віру в майбуття.
Багатьох жінок зламала,
У коханих пару відібрала,
Небо все покрите димом,
Довелось втікати багатьом.
Зруйнувала ті домівки,
І боліли у батьків голівки,
Серце країлось від болю,
Дочекаємось ми волю?
Зможем жити вільно на вкраїні?
Не чекаючи наступної ми хвилі.
Брат на брата наступає,
Землю кров'ю заливає.
Та невже так має бути?
Щоб би сестри та брати ,
Воювали й не жили.
Щоб малеча із рання все боялась спать сама,
Щоб матуся захворіла у очікуванні сина,
Ні! Я так не можу ,
Все ж козацького ми роду.
Доведем ми ворогам ,
Доведем що сильні духом,
І повстане вся вкраїна,
Наша люба Батьківщина.
Переможем ми усіх ,
Щоб знов чувсь дитячий сміх,
Щоб батьки були здорові ,
Дочекаємось ми волі.