А що коли і зовсім вже безсилий?
Коли стає байдужою душа,
Коли вітри і бурі погасили
Усі вогні. Спускається імла.
Холодні стіни пліснява покрила,
Байдужістю пронизані слова.
Свинцеві хмари видимість закрили,
Гнітючий морок. Сирість. Кіптява.
Напружені до болю твої жили
Здається, що не кров несуть, а яд.
Плоди твої, від сирості, зогнили
Молитву промовляєш, як обряд.
Ти вже й не пам'ятаєш, як любила,
Як капала з очей твоїх сльоза.
Байдужість відібрала твої крила,
І ти забула мрію в небеса.
Поглянь, дитино, в небо в безнадії,
У відчаю відкрий свої уста,
І вогник в твоїм серці зажевріє
А згодом розгориться для Христа.