На http://www.stihi.ru/2018/12/09/3743
Какой же ты навязчивый, однако!
И липнешь, словно к мёду – не твоя!
Устанешь ли докучливо калякать?
Меня в душе всё держишь, как маяк.
Какой ты пластилиновый, мальчишка!
Что сделаю – тебе всё ладно, так.
И кланяешься в ноги тихой мышкой –
Цена такому действию – пятак.
Чего ни пожелаю, всё достанет
И служит мне так верно, словно Джин.
В дождь радугу рисует неустанно,
Перечить мне – не видит в том причин.
И вдруг исчез, куда-то подевался!
А мне так не хватает! Не твоя?
Ведь был так верен! Видно, настрадался…
И яд не перенёс, который я…
Ценить, что ты имеешь, надо чутко,
И сдерживать несносный свой язык!
Кому теперь любви поведать чувство?
Был друг с тобой – не лист к ноге прилип!
10.12.2018
Причепа
Який же ти нав’язливий, причепа!
І липнеш, мов до меду… Не твоя!
Набридливо жбурляєш нудний лепіт,
Ще й носиш у душі моє ім’я…
Який же пластиліновий, хлопчисько!
Що хочу, те й роблю… Йому все «Так!»
Під ноги упадає низько-низько,
Вартує це не більше, ніж п’ятак…
Усе, що забажаю, швидко зна’йде,
Працює безвідмовно, ніби Джин…
У зливу намалює сотню райдуг,
Збираюсь, то чекає з п’ять годин…
Та раптом зник… Причепа… Де подівся?
Чомусь не вистачає… Не твоя?..
А був-то мій! Мужчина – справжнє диво!
Отруту не стерпів… оту, що я…
А треба цінувати те, що маєш!
І втримати слова, бо є хисткі…
Якій сказати лампі, що кохаю?..
Бо ж люди – не причепливі листки…