Maxim Rylski
Chopin
Der Waltzer von Chopin ... So viel gespielt,
So oft gehoert… Und doch, auf allen Lippen
Erscheint ein leises launisches Laecheln,
In allen Augen blitzt ein heller Funke -
Halb lieblich und halb traurig auf einmal,
Von jenem Klang, kokett und eigensinnig,
Traurig wie der Abend eines goldnen Tages,
Leidenschaftlich wie ein endloser Kuss.
Der Walzer von Chopin, geklimpert ungeschickt
Auf dem Klavier, - so wie der Dichter sagt
„In einem Chaos das Ideal erreichend",
Oh! Welche Weite hat er mir eroeffnet
Zu dieser Zeit der Abendmuedigkeit,
Wo hungert stets das Herz nach weichen Linien,
Sucht man nach milden Farben, blauen Schatten.
Und irgendwo verbergen sich Durst, Leidenschaft,
Und Kraft, und Traum - wie verbirgt die Erde
Die jungen Kraeuterzweige unbesiegbar…
Im Schnee, in schneebedeckte Ungewissheit
Faehrt der geschnitzte und verzierte Schlitten,
Und dort - wie Sonne in den Augen strahlte -
Ob schlau, oder traurig - wer ahnt es? -
Ob heiss ist`s oder kalt - wer kann erraten? -
Das allerletzte oder erste Laecheln.
Das Glueck! Ich strecke meine Arme aus,
Der Schnee schlaegt unter den kalten Hufen,
Die schwarzen Raben flattern in der Hoehe,
Es breitet sich die weisse Wueste aus.
Sattelt ein Pferd! Hey, schneller auf die Jagd!
Es ist doch Glueck! - Ich lehn mich an die Maehne,
Die Sporen druecken in die warmen Flanken -
Und wieder sehe ich jenes Gesicht,
Das kaum sichtbar ist im Pelz... Was soll`s?
Sind es denn Traenen jetzt in ihren Augen?
Ob es die Freudentraenen sind – wer weiss es?
Ob sie so traurig ist – wer kann`s erraten?
Der Abend brennt in unbekannten Fenstern,
Die blaue Wolke fuellt sich mit der Glut,
Der blaue Wald durchleuchtet wird mit Feuer,
Der Wind neiget die Zweige und braust laut
In meinen Ohren ... Es ist Glueck! Und Liebe!
Und Hoffnungslosigkeit…
Herr Frederic,
Ich weiss, dass keinen Wind und keinen Schlitten
Noch Pferd in Ihrem Walzer wirklich gibt`s,
All das ist bloss nur meine Phantasie.
Und dennoch... Ob da Polen oder George Sand -
Zwei Herrinnen, und gleichermassen grausam! -
Sie haben inspiriert zu jenem zarten
Lautenwirbel? Und auch wenn ist`s so,
Ich liebe heute meinen Wintertraum,
Und liebe Sie dafuer - so, wie ich sehe,
Den duennen launenhaften Musikanten…
Перевод выполнен 20-21 декабря 2018
Оригинал:
Максим Рильський
Шопен
Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчений цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...
В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше!
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку — хто те розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща, чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...
1934 p.