…….Mondhelle Nacht…….
Sternklare Nacht ist so hell von dem Mondeslicht,
Freu’ dich mit mir daran,
Komm, meine Liebste, ins Waeldchen , ich wart’ auf dich,
Trotz der Ermuedung komm an.
Setzen wir uns aufs Haeufchen beim Schneeballstrauch,
Dann bin ich der Herrscher der Herr’n.
Sieh' da ,wie alles in silbernen Nebel taucht,
Wie auf den Wellen im Meer.
Magischer Wald steht Gedankenverloren da,
Schlaeft er oder doch nicht?
Blaetter der Espe nur zittern so wunderbar,
Fuehren ein Spiel im Mondlicht.
Fuerchte dich nicht dass du Fuesse im kalten Tau
Am Weg zurueck nasse machst.
In meinen Armen bringe ich dich genau
Dahin , wohin du mir sagst,
Fuerchte dich nicht vor der Kaelte, mein Schwaenchen, nein,
Die Nacht ist windlos und hell.
Ich druecke dich an mein Herz doch ,mein Voegelein.
Und mein Herz ist Gluehenquell!
https://youtu.be/w3mkFW9N7Ew
Deutsche Nachdichtung:
Leonid Kust.
Стихи: Михаил Старицкий 1880 г.
Музыка:
Василий Овчинников ,
Андрей Волощенко,
Публикация и оранжировка:
Василий Шевченко 1914г.
Народный вариант:
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною —
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько: срiбною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Ген на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, —
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босiї
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, рідная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло — нi вiтру, нi хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно ж палке, як жар.
1914.