Немає виходу із кліті,
За пруття, що, неначе в пащі
Зімкнулися, як гострі ікла,
І розжували день пропащий.
Роздерли тиждень, рік вхопили,
І роздробили білі кості,
Немає виходу, та й сили
Його шукать в пориві злості.
Дверцят нема, хоча здається,
Що поза кліткою - свобода,
Але як тільки увірветься,
За нею ще одна обора.
І знову паща - іще більша,
І зуби, наче в крокодила,
Жують усмішку оптиміста -
Ввійшовши в тіло, наче вила.
Лякають пруттям та загонять
Назад у звичну раму щастя,
Нема надійнішого схрону,
Аніж в страшній слинявій пащі.
Перекриваючи можливість,
Яка давала шанс на втечу -
Будуть чекати на кмітливість
І на повторну кровотечу.
Та вичерпалось - і несила
Знову виходити за рамки.
Не відпустили, та навчили -
В собі ховатись до останку.