Пам'яті Олега Гриценка
Ти пішов, залишилася казка,
Хоч ховає сліди заметіль…
Знаю, смерть, то не завжди поразка,
Значно гірше – життя, немов цвіль.
Значно гірше, під купою гною
Бути мертвим іще за життя.
Так не сталося, друже, з тобою..,
Лиш хурделиці біла кутя
Нагадала сьогодні про тебе,
Про Сонату твою снігову*…
Де ти, друже? Хай буде «на небі»…
Ти пішов, а я досі живу.
Твоя зірка з Чумацького шляху*,
Твій, на золоті листя, сніжок*…
Все в мені, крила доброго птаха*
Ти протягнеш мені у свій строк.
Бачу тінь твою крізь завірюху,
Мій не рідний, не названий брат,
Твої кволі сповільнені рухи,
Погляд твій, що ніколи назад
Вже не гляне… Стою і не рушу,
Поміж нами тендітний місток…
І поволі лягає на душу
З твого віршу казковий сніжок*.
*Зірочками позначені образи запозичені з віршів Олега Гриценка.