Перший промінь у вікно,
лоскотливий, заглядає в очі.
Вставати вже пора, давно,
а, ніч про сон, ще нагадати мені хоче.
Снилось поле. Золото колосся,
гойдалось, неначе хвилі на воді.
Батьки мої, без сивини в волоссі-
полем йшли, щасливі і молоді.
Відкрию очі і розтане слід.
Постаті батьків, лиш на портреті-
у рушниках,
розшитих, в мамин дивосвіт,
а за вікном біліє сніг,
на вічнозеленім бересклеті*
Бересклет* - вічнозелений кущ.