Я не дивлЮся телевізор, так, не хочу,
Не те щоб не цікавили новини,
А той потік багнюки проти ночі,
Зламати здатен не одну людину.
Не те, щоб було байдуже, ніколи,
Душею осторонь від болю не стояла,
І вірила у диво, та докОли ж?
Немає дива, й вірить перестала.
Чи то такі вже добрі поставали,
Немає покарання можновладцям,
За обіцЯнки, та за їх провали,
Що з них візьмеш, що з ними може статись?!
Стартує виборча компанія на Боса,
Найголовнішого у нашім Домі Татка,
І виє армія „нужденних” стоголоса,
Дорогу розгрібаючи до статків.
І ллються обіцЯнки із бігбордів,
І телевізор від брехні не червоніє,
Так сунуться поближче до народу,
Ті, хто його нужденність „розуміють”.
Що з нами робиться, чому так з нами стало?
Чому краси не бачимо в природи?
Чому гребемо й нам все мало й мало,
Ледь - ледь при владі - і душа урода.
Я не дивлюся телевізор…