Как утюги чадили пароходики,
А мы искали камешки в песках.
Перемешав в той сказке годы-годики,
Где домик прятался в сирени облаках
И жил старик, манеры, как у графа.
При черном галстуке, не то что все деды.
Там отражало зеркало от шкафа
Графин живой колодезной воды.
И милостью ребяческой фортуны
Казалось нам проникнуть в этот дом.
Там было всё блестящее, латунное.
Сам Аладдин оставил лампу в нём.
Он был похож на графа Калиостро.
В руках какой-то точный инструмент.
Направив в лупу взгляд орлиный, острый,
Зубцы и винтики вращал он в тот момент.
А время рядом шло не уставало.
И птичье пенье лилось из кустов.
Он старился за маленьким "штурвалом"
От часиков вращая колесо.
Куда он плыл? Как озеро стоячее
Средь сумерек поблескивал трельяж.
Сгущалось время и текло иначе.
И кто-то в темноте шепнул: - "приляг"
Крутил колёсики размеров нереальных,
Которыми минуты сочтены.
И детство его в рамочках овальных
Смотрело удивлённо со стены.
Комодик старенький подтачивала шашель*.
В углу пятном иконка в серебре.
Воспоминанья мучили и кашель,
Да за окошком душная сирень.
Но маятник бежал без передышки.
Гудела жалобно басовая струна.
И разбегались цифры-муравьишки,
А он казался тенью колдуна.
К нему носили часики лечиться.
Споткнётся стрелка-механизм устал.
Но время не должно остановиться,
И он рукою гирьку поднимал.
-***-
Старий годинникар
Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.
Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.
Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.
А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.
Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.
Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"
А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.
Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.
У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.
Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.
* Мебельный точильщик,жук, издающий «тикающие» звуки, часто селятся в изделиях из древесины