Можливо хтось послухає мене,
про те, що я в житті колись відчув,
що для людей свобода головне,
та шкода, якщо хтось про це забув.
Ми довго йшли до Комунізму,
можливо, нездійсненної мети,
роки пережили ми грізні
що б негаразди обійти.
А він, мов маревло, в повітрі
від нас постійно відступав,
немов на сонці перегрітий,
довіру до людей втрачав.
Скільки до марева не йдеш :
воно від тебе відступає,
і ти, його не доженеш -
в природі так завжди буває.
За хмари сонце заховалось,
не стало марева й надії,
а для людей лише дістались
на кращпе, нездійснені мрії.