Подумать ли только...Какая бескрайняя ночь!
Седая луна зацепилась за черную тучу.
Лишь тень искаженная-тихо ползет под окном,
Пытаясь поймать фонаря одинокого лучик.
Дырявое небо рассыпало мокрый алмаз
И северный ветер смешал отражение звуков.
Холодным туманом окутан шагающий в час,
В бескрайнюю ночь уходящий, в немую разлуку.
Промерзшие стоны подъездных, разбитых дверей,
Потухшие окна слепые-молчанием плачут.
Никто не окликнет, теплом своих слов не согреет
И только дождя, не прозрачные капли судачат.
Стучат по карнизу, сползают за ворот пальто
И словно слеза-на ресницах пытаясь повиснуть.
Во тьму уходящего с болью-не видит никто,
Никто не узнает ни душу его и не мыслей.
Застрявшие в горле рыдания слышит лишь ночь,
Шаги его все отдаленней, все тише и глуше.
Мне жаль, что ему я ничем не сумею помочь,
Ничем не смогу облегчить его бедную душу!!!
А это перевод очень талантливой поэтессы Натальи Кислощюк. Спасибо ей за чудесное перерождение моего произведения...
Самотній промінчик гойдає легенько ліхтар...
Подумати тільки...як ніч нескінченно - безмежна...
А місяць - сивак зачіпився за обриси хмар...
Спотворена тінь виповзає у ніч обережно...
Розсипалось небо діряве смарагдами свіч,
А вітер північний змішав віддзеркалення звуків...
Холодним туманом сповитий, іде Хтось у ніч....
В безмежную ніч....у німу неминучу розлуку...
Промерзлії стогони, щойно, покинули дім ...
Погаслі віконця сльозу у мовчання маскують...
Ніхто не покличе...теплом не зігріє своїм...
Лиш краплі дощу, розбиваючись, слізно пліткують....
Холодні краплини сповзають за комір пальто...
Цей дощ нескінченний ...ці сльози...нема порятунку....
Він йде у пітьму....його біль не побаче ніхто....
Ніхто не пізнає ні душу його, ані думку....
Застряглі у горлі ридання почує лиш ніч....
Мені дуже жаль...та я біль його серця не струшу....
Його не врятуєш....він лине у світ потойбіч...
Ти вже не полегшиш нічим його бідную душу!!!
Наталья Кислощук.