«Я люблю тебе більше, ніж море, і небо, і спів ...»
Костянтин Бальмонт
Я люблю тебе більше, ніж Море, і Небо,і Спів,
Я люблю тебе довше, ніж дано мені на землі.
Ти одна мені сяєш, як зірка щасливих віків,
Корабель, що не тоне ні в хвилях, ні в снах, ні в імлі.
Я тебе полюбив несподівано, щиро, відразу
Я побачив тебе - наче очі розплющив сліпий
Я негайно помітив, що статуя начебто спаяна,
Із самого смарагда, де захист знайшла бірюза.
Ти розкритої книги ледь-ледь шелестіла сторінками
Запитав:«Чи руйнуються вічні льоди у душі?»
Ти блиснула до мене, тримаючи відстань, зіницями.
Заспівала любов про любов до коханої через вірши.
«Я люблю тебя больше, чем море, и небо, и пение…»
Константин Бальмонт
Я люблю тебя больше, чем Море, и Небо, и Пение,
Я люблю тебя дольше, чем дней мне дано на земле.
Ты одна мне горишь, как звезда в тишине отдаления,
Ты корабль, что не тонет ни в снах, ни в волнах, ни во мгле.
Я тебя полюбил неожиданно, сразу, нечаянно,
Я тебя увидал — как слепой вдруг расширит глаза
И, прозрев, поразится, что в мире изваянность спаяна,
Что избыточно вниз, в изумруд, излилась бирюза.
Помню. Книгу раскрыв, ты чуть-чуть шелестела страницами.
Я спросил: «Хорошо, что в душе преломляется лед?»
Ты блеснула ко мне, вмиг узревшими дали, зеницами.
И люблю — и любовь — о любви — для любимой — поет.