В лисої зими
на вустах застуда.
Поскликали ніч
круки звідусіль.
Не казав Господь,
що надалі буде,
і ніхто не знав,
де подіти біль.
Небо надягло
темні окуляри,
місяця лице
губиться в пітьмі.
Морозно… За склом
сад весною марить,
знемагає сон.
В зоряній корчмі
палить люльку сум,
фуга шаленіє,
розбрат вітровий
засніжив зеніт.
Тільки у душі
повнилась надія,
від любові зрів
черемшини цвіт.
2016 р.
перевод Анны Дудки
У лысой зимы
на губе лихорадка.
Накликало ночь
колдовством вороньё.
Господь не сказал,
что же будет назавтра,
никто и не знал,
куда деть эту боль.
Надело очки небо,
спрятало очи.
Луна затерялась,
Как кошка, во мгле.
Мороз... За окном
сад уж грезит весною,
и сон изнывает.
А в звездной корчме
дымится печаль,
и безумствует фуга,
и ветра задор
заметелил Зенит.
И только в душе
зародилась надежда,
созрел от любви
прян черемухи цвет.