Вже плітками про тебе наїлась я досита,
Вже втомилась лічити твоїх нескінченних дівок.
Я ночами не сплю, вся у думках про тебе досвіта.
І не можу позбутись ніяк, тих дурних, думок.
А коли вже засну, знову бачу тебе на березі.
Ти всміхаєшся ніжно й не зводиш з мене очей.
Знов той, ти, що стояв біля мене минулого вересня
І не сміло торкався моїх тендітних плечей.
І тоді прокидатись мені геть не хочеться,
Поринати у вир безіменних буденних днів.
Я залишусь на березі тому, де хвиля хлюпочеться
І б'ється об скелю моїх чорно-білих снів.