Огорнутий смутком, я йшов на розправу –
Це ледве нагадує вдатний фінал.
Аби не знущання натовпу жваве,
Я б сам на могилі своїй танцював.
Чи вартий я був тої смути гіркої?
Чи часто траплялись хорошії дні?
Це має кривду людську під собою,
Це все про первісні думки брудні.
Коли б крапля пильності десь промайнула,
Коли б хоч би хто читав між рядків,
То, мабуть, інше чекало б минуле,
Розбилося менше б тоді літаків.
Та не чорнилом вже пишуть в народі,
Вже у письмацтво впроваджена кров.
Слова то! Не кулі. Слова та і годі
У Кирпи найбільш чудернацький покров.
Люди всі стадні, але одиночки
І не шукають плинних стежок.
Хоч раз би для мене згладь гострі куточки!..
Та я ж не читаю фальшивих книжок.