Проколоті крила,
краса відчайдушна,
не віє життям,
все під склом-прямодушно, вважаєш своїм. Це не так, бо душі вже не має у тілі, і метелик не пурхає по нивам нині. Відсахнушись від всіх, почуттів та емоцій, нема в нього болю і інших бажань, лишень як молитва знову і знову... Так хочу згоріти у полум'ї свічки, де вогонь від всіх зайвостей душу очистить, нові крила подарить вогняно-сиві і метою поставить життя. І просочить коханням, гарячим як літо, саме існування моє, бо я - той метелик, з пробитими крилами, а ти - то вогонь для мене.