Я присоромлений гульвіса.
Мене дражнив твій темний шовк.
Коли твоя важка завіса
Розкрилася – театр замовк.
Вогнем яскравим роз’єднало
Нас рампи золоте кільце.
І музика, що пролунала,
Змінила враз твоє лице…
І знову сяють свічі – вечір,
Душа самотня і сліпа…
Твої блискучі, пишні плечі,
І п’яна від краси юрба…
Зоря, що відійшла від світу,
В тумані ти, як в молоці…
І срібній лірі вік тремтіти
В твоїй простягнутій руці.
Січень 2019 р.
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока
***
Я был смущённый и весёлый.
Меня дразнил твой тёмный шелк,
Когда твой занавес тяжёлый
Раздвинулся – театр умолк.
Живым огнём разъединило
Нас рампы светлое кольцо,
И музыка преобразила
И обожгла твоё лицо.
И вот – опять сияют свечи,
Душа одна, душа слепа…
Твои блистательные плечи,
Тобою пьяная толпа…
Звезда, ушедшая от мира,
Ты над равниной – вдалеке…
Дрожит серебряная лира
В твоей протянутой руке…
Декабрь 1906 г.