Весняний ліс.
Ранковий морок.
Сонце
заглядає у лощини, самий низ,
де трави
торішньої сіріє порох.
А далі,
я до лісу, навпростець,
де простір
відкриває навстіж вікна.
Ступаю легкокрило,
босоніж, як звикла,
щоб спіймати вітер,
з пахощів суниць.
І запах
мяти, і гіркий полинь,
і чебрецю
суттєву пряність,
що розвіває
відсирілу нитку павутин
і легку
лісову туманність.
Даруйте,
та тут ще й озерце-
і плесо-
наче дзеркало лежить-
І все оце ,
чарує мою душу, і радіє серце,
а думка?
думка не раз, туди ще полетить.