Тільки в Храмі ніхто не тривожить.
Капелюх завмирає в руках.
Губи тихо шепочуть: «О, Боже».
Сльози тихо течуть по щоках.
Він над слізьми своїми не владний,
та йому не соромитись сліз.
Безутішний, та не безпорадний,
він у Храм свої сльози приніс.
Ні про що я його не спитаю –
відчуваю душі його рух...
Вже на сходах, мов захист, ривком одягає
він – од сонця і сліз – капелюх...