(віртуальн зустрічі)
Тарасе! Брате!
Я колись
Прийду до тебе на тім світі,
Прийми мене і не гнівись.
Я розповім, як наші діти
Не впорались на цій землі,
Не зрозуміли, що до чого,
І опинившись в дикій млі,
Забули нас.
Забули Бога.
Про тебе згадують щораз,
Та тільки ти не був би згоден,
Коли говорять, що Тарас
Служив лиш одному народу.
Я добре знаю: ти хотів
Братерства, згоди і свободи.
І вірш нечуваний летів
Для всіх часів, для всіх народів!
Тарасе, брате, не гнівись,
Я розповім тобі доволі
На рідну землю подивись -
Яка біда гуляе в полі
I ти напишеш знов про те,
Про наше прокляте минуле:
Ви в наймах, браття помрете,
Вас, не розумних, повернули
Туди, де ви колись були,
Де не жили, а існували.
І обдурили вас царі,
I за свободу покарали.
---
Іду собі,
I дорога зове мене в далі
Прошу долю,
Прошу Бога
Закувать в кайдани.
Щоб навіки зупинитись,
Тих далей не бачить.
I не знать, як наші діти
Після нас...
Заплачуть.
Та не можу зупинити
Журну свою пісню.
Ще б мені води попити
3і джерел Вітчизни.
Та минуле осягнути,
I дідову мудрість.
Не заснути, а проснутись,
Бо ві сні я мучусь.
Сниться: стало мені краще,
Наче я загинув,
І лишив напризволяще
Мою Україну.
Стоїть вона край дороги
Руку простягнула,
Зажурена та убога,
Аж спину прогнула.
Зневажена.
Розгублена -
Нікому подбати.
Розкрадена.
Розкуплена,
Покинута мати.
I кружать над нею круки
Від радості п'яні,
Діти хворі...
А онуки -
В наймитах у пана.
Мов нелюди полоненні,
Плебеї, та й годі.
Задурені.
Неписьменні,
Босі і голодні.
Тільки й волі, що у полі
Хліб чужий, збирати,
Проклинати бідну долю
I про пана дбати.
А в душі: степи безкраї,
Ліси та діброви
Очі милі, очі карі,
Та чорнії брови.
І бандура стоголоса,
I краса - від Бога.
I похилене колосся
Хліба золотого.
I зоря найкраща в світі,
Пісня солов'їна.
Навстіж серденько відкрите-
Моя Україна.
Я прошу (ніхто не чує)
Закрийте - не треба.
Вороги його плюндрують
І з землі,і з неба.
Іду собі.
I дорога зове мене в далі.
Прошу долю,
Прошу Бога -
Щастя - волі дай нам.
Ніби знаю чого хочу
І чого чекаю.
Подививсь би Правді в очі.
...Так Правди немає.
Десь поділась, бідолаха.
Звідки її взяти.
Поїхала до поляків
На хліб заробляти.
Вже давно пісні козачі
Соромно співати,
Бо віками просим й плачем,
А пора вставати.
Ти б сказав, Тарас, сьогодні –
Глухі ви й незрячі.
Вірно, брате.
Той хто плаче
Не чує й не баче.
Біжать!
Біжать православні,
Хоч ніхто не кликав.
Москалі да азіатів
Ми до католИків.
Козацькому роду, кажуть,
Нема переводу:
Як правили, так і правлять
Вороги народу.
Хто багатий – той в старшини –
Така у нас квота.
А в могилах України –
Голота, голота.
На душі, Тарасе, гірко,
Бо все те я знаю.
Як і ти, все п;ю горілку-
Тебе поминаю.
Бо старий уже і хворий,
Прости мене, брате,
Поховають та не встануть –
Нікому вставати.
(архів 1985-1991 рр)