Так неповторно пахне верболіз ,
Коли мороз аж під кору заліз.
Все біле-біле!.. Тиша навкруги.
Як у дитинстві, йду я в береги,
Стирчать з наметів щіточки-кущі,
Дебела крига Оржиці тріщить.
На Загребеллі – з димарів дими.
Рятує піч від лютої зими!
Рятує і від смутку, від нудьги…
У береги я йду, у береги…
Прямую далі. А в обличчя – сніг,
Та вбік звернути він мене не зміг.
Збираю всю бадьорість, хоч літа…
А думка кличе – в юність поверта.
Гортаю книгу довгого життя,
Щоб всі сторінки скласти до пуття.
За обрій кличе марево-міраж
І вабить Васильківського пейзаж.
Із чудернацьких сніжних кучугур –
Крутий модерн Архипенка скульптур,
І десь «за кадром» в цю казкову мить
«Щедрівка» Леонтовича звучить…
Збігає січень . Сніговій січе.
Журливий вітер зачепив плече…
Іду я сніжним полем навпростець .
Зима – це медитація мистецтв.
© Олег КРАВЧЕНКО
2019