Ти не повіриш ,зорі мають душі,
Вони сумують ,променять,живуть.
Тамують подих, миготять і кличуть,
У небо без вагань пірнуть.
Знайти зворотні сполохи, початок,
Ане кінець горіння стерегти.
Як люди легко сиплють побажання,
На спалених і падаючих вниз.
Чиї то мрії, сповнені надії ,
Що візерунками просіялись в пісок.
Розвіялися попілом ,згоріли,
Окам`яніли скелями кісток.
А може пір'ями пташиними з вітрами,
В хмаринах заблукали по весні.
Я побажаю щоб вони сіяли,
Коли до них звертаються, в горі.
Не треба падати ,живіть, як можна довше
І сяйво накопичуя даріть.
Бо мрій на всіх не вистачає,
Важлива довговічність а не мить.