Акації повів духмяно-чарівний,
Наприкінці весни безжалісно зникає.
Захоплює вже спека літня трон,
У травня з рук всю владу відбирає.
Роса слухняно ляже на траву,
А та віддячить ароматом раннім
І я, по цій траві вологій йду
В приємному минулому туманнім.
І все було таким самим тоді,
Коли, ще не було у ранах серце,
Коли було очікувань і мрій
Й бажань моїх наповнене відерце.