Тануть тумани і смуток у вічі лягає.
Біль огорнув,не ведеться твій погляд у даль.
Пам'ять не каже...на кого ще серце чекає...
Не нагадає світлину і крихта,-печаль.
Там у жалю зір розбита тарель шклом засяє.
Мрії злетять,там де місяць посадить зерно.
Он як воно! Те кохання! В серцях процвітає...
Нишком огорне небес золоте полотно.
Сонце іскриться і сяє. Також так буває.
Ніжність дарує іще новий,завтрашній день.
Пам'ять не каже...на кого ще серце чекає...
Ніжно чарує,в мелодіях різних пісень.
Тануть тумани і смуток згортає до болю.
Погляд відвертий,в якому застигла ріка.
Пам'ять гартує.І знов загортає любов'ю...
Чистою-чистою,що вибіга із струмка.
(Понкратова.О.В.)