У плині часу утону.
У плині часу...
Навідаю свою струну...
Свою окрасу.
У відчаю багатих рік.
Скоріш спочину.
Та й загублю неначе лік
Най з половину.
Ті думки вкрию хай біжить...
Від мене горе.
Бо та дорога що лежить...
Іще говорить.
По сяйві місячнім збіжу...
До низу люди.
І кожним днем що дорожу.
Хай щастя буде.
Не варті доброти слова...
Ті огрубілі.
Від мене що хова трава...
Черешні спілі.
Той яд що з уст біжить майбуть,
Людини й болю.
У землі духів повернуть...
Куючи долю.
Хорошу,чисту,варту жить...
В щасті й любові.
Отож вона іще біжить...
В батьківській крові.
Запроданець що не злюбив...
Маму і тата.
Що не зберіг та погубив...
З слів супостата.
І не гадай що я зігнусь...
Під слів вагою.
Та й від рідні я відречусь.
Е,ні! Відстою.
Бо кожне вартістю життя
Квіту багатих...
І не буває вороття...
Щоб без оплати.
І я,і ти напевне так що зубожієш.
І буде певне,те що я...й ти людям сієш.
(Понкратова.О.В.)