Татьяна Чечулина. Отпусти меня дождь... Рус. Бел

Максим Троянович
На платформе пустой дождь единственный спутник,
Сердца стук заглушит, слёз размоет следы
Может  что-то шептать в утешение будет,
В беспросветный туман провожая мечты

Дождь целует меня, руки, волосы, платье,
Мчатся мимо составы один за другим,
Куда то вот также укатилось и счастье,
Только дождь упивается опозданьем моим

И стою им обласкана от макушки до пяток,
Красный свет фонаря  безисходностью  жжёт,
Отпусти меня дождь из продрогших объятий,
Я хочу всё забыть, что забыть тяжело…
 
Отпусти меня дождь, мой навязчивый  путник,
Душу ты не тревожь, в  пустоту не стучи,
Не нужны мне твои поцелуи из грусти,
Из продрогших объятий меня отпусти.


Адпусці мяне дождж...
 
На платформе пустой дождж спадарожнік адзіны,
Сэрца грукат заглушыць, слёз размые сляды
Можа  штосьці шаптаць ён мне будзе гадзіны,
У беспрасветны туман выпраўляючы мары бяды.

Дождж цалуе мяне, валасы і сукенку прычасцем,
Імчацца міма саставы адзін за адным,
Куды то вось таксама пакацілася і шчасце,
Толькі дождж упіваецца спазненнем маім

І стаю ім аблашчана ад макушкі да пятак,
Чырвонае святло ліхтара  бязвыходнасцю сніцца,
Адпусці мяне дождж з  празябшых абдымак,
Усё жадаю  забыцца, што цяжка забыцца…
 
Адпусці мяне дождж, мой  вандроўнік,ці не,
Душу ты не трывож, хопіць стукаць  гнясці,
Не патрэбны  твае пацалункі ўжо мне,
З празябшых абдымак мяне адпусці.

Перевёл Максим Троянович