Омана

Стелила зі суцвіть та трав
шовкову постіль.
Здавалось янгол завітав
до неї в гості.
На тишу впали тягарем
звабливі крила.
До щему крижаним дощем
заголосила.
Душа – волаюча сурма
в його долоні.
Отямилась... Пітьма німа…
Пір’їни чорні.