Невблаганний дощик сіється у душі:
Зблякло небо синє, посіріло все.
І сягнула думка ген, у райські кущі,
Де квітник розквітлий пахощі несе.
Там яскраве сонце і хори пташині,
Зеленіють луки ,і сади цвітуть.
Ми удвох крокуєм по земній стежині,
Як розправим крила – помчимо у путь.