Песенка о Старости (Наум Сагаловский, http://www.stihi.ru/2017/02/11/1381)
За лесом, за бором, за синим забором
живёт моя Старость одна,
ни с кем не судачит, смеётся и плачет,
и ждёт меня в гости она.
Всё там уж готово для гостя такого,
прибытия ждут моего
болезни, мытарства, долги и лекарства,
и к ним ещё много чего.
Когда-нибудь в среду я в гости приеду,
и Старость обнимет меня,
седины пригладит и рядом усадит,
как будто мы с нею родня.
Я шашни затею с подругой своею,
и будем мы век коротать,
и, Старости внемля, коварное время
поставит на сердце печать.
Пойму, что мне Старость в награду досталась,
как радуга после дождя,
и, Голос почуя, “Прощай!” - прошепчу я,
за синий забор уходя...
ПІСЕНЬКА ПРО СТАРІСТЬ (вільный переклад П.Голубкова)
За лісом, за ланом, за синім парканом
Живе моя Старість одна,
Не лає одначе, сміється і плаче,
І в гості чекає щодня.
Там все вже готове для гостя такого,
Чекають візиту мого
Хвороби «по віку», борги, різні ліки,
Й до них ще багато чого.
До неї, вже дідом, я в гості приїду,
Вона пригорне серед дня,
Сивини пригладить і поруч посадить,
Як ніби ми з нею рідня.
Я каверзи смію, їх з нею затію,
Століття, як мить пролетять,
Та, кроком наступним, її вік підступний
Поставить на серці печать.
Второпаю: Старість – як бонус дісталась,
Веселка як після дощу,
Я Голос почую, "Прощай!" - прошепчу, і
За синій паркан поспішу...