В дорогу вышла раннею весною
запела песню тихую несмело,
того, кто встретился в пути со мною
приветствовала сердцем, как умела.
Одной не долго сбиться мне с пути,
с дороги трудно вместе всем сойти.
Иду, негромко распевая песни,
но ворожбы в них не ищите тайной,
есть голоса сильней и интересней.
Кто ж слёзы льёт от муки постоянной -
услышь: «Поплачем вместе братик мой,
соединю с твоим я голос свой,
в слезах совместных всё же меньше соли».
Когда ж на долгом мне пути придётся
услышать песни радости и воли,
душа на их звучанье отзовётся.
Припрячу я тогда печаль свою,
свободе гимн тоской не отравлю.
Когда я возвожу взгляд к небосводу,
звёзд новых не ищу на синей круче,
но там я братство, равенство, свободу
желаю разглядеть сквозь злые тучи -
златые звёзды те - меж облаков,
что людям светят тысячи веков.
Иль тернии в пути найду я только,
Или, увижу, может, и барвинок?
Смогу ль дойти до цели свой горькой
иль раньше кончу с жизнью поединок.
Но хочется мне путь закончить так,
как начинала – с песней на устах.
"Мій шлях"
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
"Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті".
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, –
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –
Скажу я: "Разом плачмо, брате мій!"
З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні, –
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо зводжу, –
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!