Ти обіцяв Париж, і я за нього вдячна.
Від долі - правду кажуть - не втічеш.
Часом не затишно бува і досить лячно,
Ти мою душу, як снодійне п'єш.
Високі кришталеві вежі, вкрай тендітні,
Оберігаєш, дійсно, що є духу й сили.
У штучних людей - всі слова одноманітні.
І тільки справжні здатні дарувати крила...