Він спалахнув: чи – зараз, чи – ніколи.
Він кинув все, він зупинив життя,
яке не перейти, неначе поле,
і навіть мить не знає вороття.
Мовчав таксист, дорослий, неласкавий
до вечора, погоди і доріг.
Гойдався ароматизатор кави,
а пасажир – ледь стриматися міг,
аби не крикнуть «то-жени-ж-нарешті»...
Та раптом хтось дорогу перебіг
і під авто попав, і не воскресне,
переступив – останній той – поріг...
Він зупинив таксі, розрахувався
так щедро, що таксист забув про сум...
І досита в кав'ярні намовчався
в полоні – про життя і щастя – дум...