І у відповідь тиша лунає,
СМС і дзвінка теж нема.
Хто тебе вдома чекає?
Бо прийшла не одна вже зима.
Мене проміняв тої миті…
Минали-неслися роки.
Болі мої пережиті…
Написані вірші-книжки.
Душу мою ти поранив,
Біль причинив ти мені.
Сніг вже укотре розтанув,
Візерунок вже щез на вікні.
Несподівано дуже для мене
Ти знову про мене згадав.
Та біль той мене не покине,
Хоч сказав,що за мною скучав.
Не вірю словам твоїм більше…
Жодному з слів,що казав.
Від цього буде тільки гірше,
Бо , насправді, мене не кохав.
Слова лиш кидав ти на вітер,
Нанизував кожне із них.
Зів'яли вони,немов квіти,
Й не звернувся ти більше до них.
Що ж заставило знову згадати
І про себе мені нагадать?
Що мала тобі я сказати
Й розмову про що розпочать?
Необдуманим був той твій вчинок…
Розчинились в повітрі слова.
Влаштував сам собі поєдинок,
Бо не рік вже минув і не два…
17.02.2018 р.