Згадала як колись осіння злива,
Лякала запізнілих перехожих,
Стояла я сумна та нещаслива,
І бачила в юрбі на мене схожих.
Дерева гнулись, листя відлітало,
Неслося вниз як у прощальнім танці,
Так боляче ніколи не бувало,
Й не віщувало мені рано вранці.
Осінній холод заглядав у душу,
Бажав тепло моє собі забрати,
Та в добру долю вірити я мушу
І все, що радість принесло, згадати.
Усе в житті минає й це минеться,
І буде знов зима, весна і літо,
Я вірю, доля всім нам усміхнеться
І подарує всі найкращі квіти!