Я хотіла б – сказати... Про щастя...
Ні...
Все ж таки – острах...
Говорити про щастя я все ще ніяк не навчуся...
Щойно – слово про щастя, у серці щось колеться гостро…
Відчуття, що про щастя я й думати навіть – боюся.
Але поруч зі мною – нестримано так – хтось сміється,
і людина людині говорить: «Які ж ми щасливі!..»
Їм – щасливо і смішно, а я... Серце спомином б'ється,
мов у спогадів клітці, – безпомічне і хворобливе.
Не чекай ні зізнань, ні усміхненого красномовства.
Я не знаю, чи навіть потрібно у очі дивитись.
Аж до відчаю хочеться бути з тобою – все просто...
І, коли я без тебе, – про щастя з тобою молитись...