Не відпускає ніч палкого ліхтаря –
шепоче: «Ти зі мною все – такий яскравий...»
Ревнує: «Хто тобі та – ранішня – зоря?»
І злиться: «Ось побачиш, ти їй – для забави!»
Мовчить ліхтар – йому нема чого сказать.
Він знає, що така його ліхтарська доля:
світитися в обіймах ночі і палать,
а в ранішній зорі – згасати мимоволі.
Дарма ревнує ніч... І скаржиться дарма –
кохання ліхтаря вона не зрозуміла:
лиш з нею він – палкий, і лиш вона сама
запалює його – коханням свого тіла...