Пішов за обрій ще один поет,
Почата фраза раптом зупинилась.
Такий ось не надуманий сюжет;
Сльозою згасла зірка вниз скотилась.
З небесної зірвавшись висотИ,
На землю впала, на льодЯну кригу;
Але поет в безсмертя звів мости,
ЗалИшивши на згадку долі книгу.
А слово не вмирає - це закон,
Воно в віках, як пам'ять, зостається.
Він перейшов останній рубікон.
Творив пером... аж до зупину сЕрця.
Поезія і проза залюбки
Йому корилась, наче люба жінка,
На аркушах з'являлися рядки -
І лагідні й колючі, як ялинка.
За совість і за честь він воював,
Відстоював правдиві ідеали.
Господь його в чоло поцілував,
Із рядових возвівши в "генерали".
Вивчав науку мудрості весь час
І роздумами з іншими ділився.
У вічність вже несе його Пегас...
Та в "Нашім Слові" він в живих лишився!
У альманахах серед нас стоїть,
З усмІшкою живою на світлинах.
Життя злетІло, наче одна мить.
Поета слава збережеться в римах!
20/02/19/